Західно-Українська автономна республіка: примха розчарованих інтеліґентів або життєва потреба галицької громади?

Цю тему слід розглядати як додаток і продовження програмних статей п. Вітковського "Галичина як проблема"-1,2 та "Чи є життя після Харкова", написаних автором для Zaxidnet навесні минулого року. Самі статті є цінним свідоцтвом розчарування певних кіл західноукраїнської інтеліґенції в проєкті "Соборної України", коли остаточно виявилось, що цей проєкт на сьогодня є фактично протилежним релігійній, мовно-культурній та історично-ідеологічній орієнтації населення Західної України. Коротко кажучи, Соборна Україна зараз переважно російськомовна, "канонічно-православна", а головне москвоцентрічна у своєму менталітеті. Таким чином перед народом Західної України повстала проблема співіснування зі своїми східними "братами" в умовах єдиної держави, де східняки абсолютно домінують у всіх сферах життя. Декотрі галицькі інтеліґенти висунули проєкт автономії Галичини як єдиний реальний варіант порятунку від остаточного поглинання Галичини аґресивним багаточисельним економічно потужним та антикультурним Сходом України. Проблеми україномовного Центра України не торкаюся, бо попри свою україномовність, Центр залишається все одно прив"язаним до Москви передусім психологічним малоросійством. Залишається тільки Львів - столичне місто, котре ніколи не було у складі ні Володимиро-Суздальського, ні Московського князівств, ні Російської імперії. Але головне питання в тому - чи самому народові Галичини потрібна така автономія, чи він усвідомлює свою особисту користь від реалізації автономістського проєкту в життя, або всі його надії пов"язані зі зміною влади в Києві. А як така зміна відбудеться, чи дійсно вона покращить становище галицьких українців? Якщо ні, то де той загальногалицький політичний чинник, який зуміє переконати народ, що за власну долю, за Україну треба боротися тут на Галицькій землі, у Львові, а не в Києві. Які арґументи будуть в наявності, що саме автономія забезпечить відповідні умови для розвитку Галичини в інтересах місцевого корінного народу, а не києво-донецьких ґешефтмахерів, ненадійних спільників московської мафії.

Червона Брама пише:Цю тему слід розглядати як додаток і продовження програмних статей п. Вітковського "Галичина як проблема"-1,2 та "Чи є життя після Харкова", написаних автором для Zaxidnet навесні минулого року. Самі статті є цінним свідоцтвом розчарування певних кіл західноукраїнської інтеліґенції в проєкті "Соборної України", коли остаточно виявилось, що цей проєкт на сьогодня є фактично протилежним релігійній, мовно-культурній та історично-ідеологічній орієнтації населення Західної України. Коротко кажучи, Соборна Україна зараз переважно російськомовна, "канонічно-православна", а головне москвоцентрічна у своєму менталітеті. Таким чином перед народом Західної України повстала проблема співіснування зі своїми східними "братами" в умовах єдиної держави, де східняки абсолютно домінують у всіх сферах життя. Декотрі галицькі інтеліґенти висунули проєкт автономії Галичини як єдиний реальний варіант порятунку від остаточного поглинання Галичини аґресивним багаточисельним економічно потужним та антикультурним Сходом України. Проблеми україномовного Центра України не торкаюся, бо попри свою україномовність, Центр залишається все одно прив"язаним до Москви передусім психологічним малоросійством. Залишається тільки Львів - столичне місто, котре ніколи не було у складі ні Володимиро-Суздальського, ні Московського князівств, ні Російської імперії. Але головне питання в тому - чи самому народові Галичини потрібна така автономія, чи він усвідомлює свою особисту користь від реалізації автономістського проєкту в життя, або всі його надії пов"язані зі зміною влади в Києві. А як така зміна відбудеться, чи дійсно вона покращить становище галицьких українців? Якщо ні, то де той загальногалицький політичний чинник, який зуміє переконати народ, що за власну долю, за Україну треба боротися тут на Галицькій землі, у Львові, а не в Києві. Які арґументи будуть в наявності, що саме автономія забезпечить відповідні умови для розвитку Галичини в інтересах місцевого корінного народу, а не києво-донецьких ґешефтмахерів, ненадійних спільників московської мафії.

Написали про автономію наче б я писав, окрім слова інтелігенція та ще дечого. Тільки чого ж з Москви і "Дзержинський"? Підказка про небезпеку...

Де зараз взагалі безпечно? Скрізь суцільна небезпека, треба звикати до існування під контролем чужої сили, бо ця сила теж невсемогутня. А якщо докладніше, то в Москві реально не знають, що робити із західноукраїнським реґіоном. Формально він, як і решта України, поки що входить у зону контроля Москви, далі звісно стан справ може змінитися, бо Москва слабіє, не сильнішає. Відповідно контроль у формі т. з.в "руського світу" в Галичині не допасує ніяк, треба шукати чогось відповіднішого до місцевої ментальности. Це могло би бути утворення автономії з офіційним ідеольогічним наголошенням на спдакоємність з Галицько-Волинським королівством - тобто відмовлення від будь-яких собрноукраїнських претензій на терени на Схід від Збручу. Зрозуміло, що Київ навряд чи погодиться на таку автономію - навіщо вона йому, забагато зручніше визискувати екольогічно-чисті терени Прикарпаття безпосередьно із столиці або здати їх в оренду "міжнародним інвесторам". Історія повторюється, галичане як і в 1919 році нікому зі своїми проблемами та національними вартостями непотрібні, потрібна лише їхня земля та дешеві робочі руки.