Заповіт Ярослава Стецька. Чи можливий до виконання?

...Коли прагнеш для контрасту тиші й далеких візій, щоби дух творчости, відпочивши, відродився, йди на Могили, що в них Мощі Святих, спочивають, на Могили Героїв – і в ночі. Там не страх тебе огорне — ні! — і не тривога, а якесь дивне почуття маєстатичности, величі й творчої радости, що до глибин душу проймає. Почуття радости не зважаючи на трагізм й саме з причини перемоги над трагізмом життя, його владарного схоплення, що зміцнює диспозицію творчости. Ти мусиш бути душею біля них, коли ти в постійному напруженні мізку й нервів, хоч на хвилину знайтися біля тих, що найближчі душі твоїй, які дадуть тобі нераз потрібний спокій, який відроджує будуючу й перероджуючу світи творчість. Вони ближчі тобі за батька й матір, бо ти й вони — це одне. Бо ви й майбутнє — це одне. Бо музика ваших душ — це симфонія прийдешнього. І це відблиск героїчного минулого. Це — без дисонансів великий гимн побіли світла над темрявою.
...Вмираючи, вони залишають наступникам золотий міт і легенду героїчних досмертних зусиль за ідею. І на цьому ростуть нові борці, що криваво-блискучу нитку традиції продовжують. Ті, з-за гробу стоять на сторожі й бережуть непорочність і святість Ідеї.
І з могил несеться їх голос:
„Хай бій ваш — буде перемогою, А перемога помстою!”
Він дає свідоцтво існуванню невмирущої волі української національної спільноти жити і володіти. Тим сильніше цей поклик лунає з розритих Могил, що завжди на весні й в Свято Героїв вони квіттям оповиті й оживлені гомоном бадьорих пісень непроглядних мас, а то й скроплювані кров'ю паломників, що йдуть на свою Святу Землю, Святі місця, щоби сил набрати й поклін Тіням Національних Героїв віддати і протиставитися блюзнірству вандалів
... З-за могил визирає Сонце, а з українського чорнозему підносишся грізна рука переможця.
...— „Ні! Повернуся, хай зловлять! Хай уб'ють, але візьму ще групку її — цієї святої землі нашої, — щоби, вмираючи на чужині, в останнє глянути на неї...” „її — цю землю — таку чудову, таку божеське гарну віддати й залишити ворогам, нашу землю?!... О, ні! ніколи! Щоби святотатська рука дотикалась до неї й держала, — це нестерпне, це жахливе! Хай радше згину, хай вона забере мене! Святотатських чинів ворога на ній не знесу!”
Цю стихійну — органічну — тугу й любов до власної землі відчув в усій гостроті хіба той, що був розлучений із нею, що за ґратами — або на чужині.
...коли встеляється вона кривавою багряницею, коли могили й кургани святими трупами воїнів начинені, коли на ній росли й виростали Національні Герої, клали голови холодноярські повстанці, коли узбіччя Маківки вкрашали тіла Стрілецтва, коли існує ота свідомість, що вона наша, — то топтання її чужинецьким чоботом є святотатство і вимагає кари й кличе до помсти, як належить за святотатство...
...А душа твоя оживає. Вона віднаходить себе. Вона проектує чини. Голос із Могил — це голос твоєї душі. Дух Борців і згадка про їх чини, героїзм, виховують народ.
Євген Орловський: За творців нової дійсности. „Студентський Шлях”, 4.5-6 (37-38), Львів 1934, стор. 147-153
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
P.S. Немає чого додати. Крім... того, що чекісти теж напевно читали дуже уважно ці місця з праць Ярослава Стецька й зробили висновки. А то, що серед них були істоти нелюдського рівня, кваліфіковані в азійській магії, сумнівів теж немає. Тому вони й подбали про те, щоб від керівницта ОУН в Краю нічого не залишилося - ні тіл, ні могил. Щоби надійно перервати тую "криваво-блискучу нитку традиції", щоби українська земля належала б не тим, хто за неї пролив кров, а чужинцям-наїздникам. Ось в тому й проблема - знову поєднати розрив між Небом, де люди ОУН жиють назавжди й землею, де немає їхніх могил, а значить народ перебуває без їхнього захисту. Аде місця загибелі відомі, значить можливість зв"язку таки є. Потрібний зв"язок, бо для того, щоби ті хто загинув могли би допомогти своїм людям, хто жиє зараз, потрібна жива кров живих, через яку вони зможуть впливати на перебіг подій на фізичному пляні. Але кров має бути своя, очищена від отрут, від контактів з підлюдським тваринним елементом Сходу тай і місцевим теж.